Автор: Надія Вишневська

«DOPING»: РОБИТИ СОБІ СВЯТО

Дійові особи:
Андрій Федорішко — гітара, вокал
Семен Скубенич — барабани
Володимир Бабич — бас-гітара, бек-вокал

Щирі та відверті, вони заряджають власною енергією й веселим настроєм. Цьогоріч їм виповниться вже три роки. Вони тільки-но записали дебютний альбом, однак уже встигли взяти участь у турах Угорщиною, Словаччиною, Україною і номіновані «Панк-відкриттям року» на всеукраїнському Інтернет-форумі. Але про все по порядку.



Перші кроки
Фактично створення ужгородського хардкор-панк-гурту «Doping» датується серпнем 2005 року, коли до формації приєднався бас-гітарист Вова. Приблизно тоді хлопці й вирішили грати серйозніше, адже раніше проводили всього кілька репетицій на місяць, та й то з великими перервами.
«Чому назва така — «Doping»? Це спортивний препарат, а ми вирішили, що будемо заряджати нашою музикою себе та інших, — пояснює барабанщик гурту Семен. — Крім того, під схожу музику транслюють різноманітні екстремальні передачі. Гадаю, назва цілком відповідає нашому звучанню, заряджає енергією людей і, у першу чергу, нас самих. Коротше кажучи, те, що ми граємо, — це своєрідний музичний допінг».

Дебютувала група відразу ж через три тижні після приходу Вови. То був концерт у місті Хуст, що проводився в рамках байкер-шоу. Хлопці зіграли 6 пісень, а «розігрівала» їх відома івано-франківська «Карна», яка стала хедлайнером акції. «Суть у чому, — зазначає фронтмен Андрій. — Їм потрібно було раніше їхати й вони виступили перед нами. Тобто склалось так, що іменита «Карна» розігріла нас на виступі…»
«Допінги» багато працюють. Музику пишуть разом: Андрій надає заготовки й пише слова, Семен займається аранжуванням, Вова подає ідеї й буває так, що сам придумовує всю пісню. Шукають власний стиль, орієнтуються виключно на зарубіжні банди, а в червні 2006-го знаходять приміщення для репетицій, беруть у кредит апаратуру й починають грати частіше. А незабаром розпочинаються перші виїзні концерти гурту за межі Закарпатської області, пізніше — й України. «Коли визначалися зі стилем, не звертали уваги на те, що ось такої-то групи нема, і ми почнемо це грати, — каже Андрій. — Вирішили робити те, що нам подобається, і тільки потім почали слухати музику схожого звучання. Граємо мелодійний hardcore punk».

Андрій згадує, що спочатку грали кавери, шукали себе, а вже потім усе почало виходити так, як того й хотіли. «Якщо б ми ніколи в житті не чули панку, то як би його грали? — пояснює фронтмен. — Потрібно знати гурти, адже це розвиває, допомагає уникнути повторень, створити дещо інше». «Раніше бувало так, що одна річ подобалась двом учасникам групи, але не сприймалась третім і навпаки. Пізніше ми знайшли спільний стиль, який нам усім сподобався», — додає Семен. Хлопці кажуть, що ніколи не сподівались, що виступатимуть на концертах. «Спочатку це було так: «О, граємо собі в задоволення і нормально. Перший концерт в Ужгороді? Супер! Навіть на афіші потрапили! Були неймовірно щасливі, раділи. А зараз так вийшло, що майже всю Україну об’їздили. Ми робимо те, що робимо», — розповідає Андрій.

Просто «Doping»
Разом із закарпатською групою «The Symbioz» 2005 року гурт створює об’єднання «Uzhgorod Punk Front» («Ужгородський панк-фронт»), зусиллями якого вже проведено 15 концертів, на яких відіграло близько 30 гуртів із України, Угорщини, Словаччини, Росії, Франції, Німеччини, Фінляндії.
2006. «Doping» виступає в Києві, Херсоні, Львові, рідному Ужгороді й у липні того ж року вперше виїздить за межі України — до Словаччини. Пісні групи потрапляють до 2 російських панк-збірників, хлопці записують три демо та один спліт разом із «The Symbioz», поступово формується власний саунд.
2006-2007. Формація відіграла понад 30 концертів у містах Угорщини та України, і в лютому спільно з харківчанами «10-20 Без Выходных», чернівчанами «Серцевий Напад» та киянами «Йожики» проходить перший всеукраїнський тур «допінгів». А влітку в рамках Summer Punk Tour гурт відіграв концерти в 4 містах України: Чернівцях, Ужгороді, Харкові та Києві. Саме тоді кілька треків потрапляє до 3 панк-збірників України. Крім того, восени 2007 вийшов ще один російський збірник «Что-то Другое», куди ввійшло 30 гуртів, із яких 3 — із України, у тому числі й «Doping».

А в жовтні 2007 року гурт нарешті записав свій дебютний альбом, який назвали просто: «Doping». Попередня презентація відбулась у межах спільного туру Україною з «10-20 Без Выходных». «До альбому ввійшли переважно нові пісні та частина старих, стилістично пов’язаних між собою, — розповідає Андрій. — Це суміш панку, хардкору, швидких та середньотемпових ритмів і мелодійного вокалу з короткими жорсткими вставками. Тобто це вже є більш характерним для hardcore punk, краще та різноманітніше звучить. Альбом вийшов саме таким, яким ми його й хотіли бачити».
Хлопці відібрали 15 пісень. Оформляли дебютник майже повністю самостійно, продюсували власним коштом, записували на Orange Studio та частково на Smells Records, а найближчим часом платівка буде перезведена на Scandal Records.

Одночасно в двох країнах
Лірика «допінгів» — про те, що їх турбує. І нехай це давно відкриті істини й усі й так усе знають, замислитися ще раз не завадить, — вважають хлопці. Тематика соціальна, актуальна та глобальна, без простого «набору» слів. В основному, лейтмотивами творчості гурту є шкідливий уплив людей на довкілля, втрата власного часу, непорозуміння між людьми... Про любов не співають, однак певні особисті переживання присутні й звучать зрозуміло. Хлопці запевняють, що ніколи не пропагуватимуть у своїх текстах фашизм, сатанізм, дискримінацію й навряд чи вживатимуть нецензурну лексику. «Ми зрозуміли, що це звичайний підлітковий бунт», — пояснює Андрій.

Своїм найбільшим досягненням формація вважає три тури менш ніж за рік, адже, як зазначає Андрій, сьогодні це досить складно для панк-групи. А ще «Doping» побив рекорд — зіграв одного вечора одночасно в двох країнах: Угорщині (м.Ніредьгаза) та Україні (м. Берегово)!
Хлопці згадують багато цікавих історій на концертах, репетиціях, із відпочинку. Особливо весело було на першій репетиційній базі, де, як розповідає Семен, «умови були такими, що коли тільки б’єш по стіні, то краще звучить, ніж барабани». «Та-а-ак… Я іноді й по стіні грав», — усміхається барабанщик. Вові ж найбільше запам’яталось, як спочатку через брак досвіду не могли навіть нормально апаратуру підключити, коли виходили на сцену.

Грати, аби розвиватись
«Тут діє ще той фактор, — пояснює Андрій, — що аби тебе хоча б трохи знали, слід займатись не тільки музикою, а й бути собі менеджером, домовлятись про концерти, рухатись. Добре, коли знаходяться люди, які дійсно бажають допомогти». «Зазвичай усі хочуть відразу ж заробити грошей, але ж навіть перші 5-10 виступів здійснюються власним коштом гурту, — веде далі Семен. — Хто оплачуватиме те, чого навіть не чув? Потрібно виступати, грати для своїх слухачів, ставитися до музики більш відповідально». «…І багато грати та репетирувати — аби розвиватись», — наполягає Вова. «…Робити свято собі й працювати в задоволення», — додає Андрій.

Семен каже, що в Україні панк-сцена розвивається, але ще не цілком сформована система клубів, формату/неформату, а не поп-гуртам доводиться важко, якщо немає налагоджених зв’язків в інших містах. «Ти можеш бути вже й відомим, але не мати кліпів, не штурмувати вуха з радіоприймачів. — вважає Андрій. — Проте завдяки невеликим концертам з’являється своя публіка. А це вже чогось варте». «До прикладу, за кордоном усе більш налагоджено, краще організовано, — каже Вова. — У тій же Угорщині, Словаччині є рок-клуби, а більш-менш сталі гурти активно гастролюють Європою, багато контактують. Навіть публіка — особлива, відразу ж видно, хто є хто. Сприймають теж по-своєму. Атмосфера інша, ніби більш неформальна, європейська».
Якби не музика, то хлопці стали б чемпіонами світу. Поза творчістю «допінги» навчаються, працюють, активно займаються спортом і досягають високих успіхів: Вова грає у футбол, Андрій — кандидат у майстри спорту з кікбоксингу, Семен — зі сноубордингу.
Планів у гурту ще багато. Навесні візьмуть участь у турі Угорщиною, готують новий матеріал і, можливо, незабаром знімуть відео на одну з пісень. «Усе тільки починається!..» — кажуть хлопці.

Надія Вишневська
"Ужгород." — №8 (474). — 2008. — С. 12.